Инструкция по бешенству диких животных
Инструкция о мероприятиях по борьбе с бешенством животных
(утв. Главным управлением ветеринарии Минсельхоза СССР 14 сентября 1973 г. взамен инструкции от 23 июня 1971 г.)
Бешенство — острая вирусная болезнь, протекающая с тяжелым поражением нервной системы, как правило, с летальным исходом. Восприимчивы: человек, все млекопитающие животные и в меньшей степени — птицы.
Основной источник распространения бешенства — бродячие собаки, кошки и дикие хищные животные (лисицы, енотовидные собаки, волки, шакалы, дикие Кошки, барсуки и др.).
1. Мероприятия против бешенства животных включают:
упорядочение содержания собак и кошек и регулирование численности диких хищных животных;
охрану домашних животных от нападения бродячих и диких хищных животных;
профилактическую вакцинацию собак, кошек и других животных;
«обеспечение своевременной» постановки диагноза у заболевших животных, выявление и ликвидацию очагов болезни;
широкое разъяснение населению сущности заболевания и правил содержания животных.
Мероприятия по профилактике бешенства
2. Все собаки на территории СССР независимо от их принадлежности, а в необходимых случаях и кошки подлежат обязательной профилактической прививке против бешенства антирабической вакциной в порядке, предусмотренном наставлением по ее применению. К акту о проведенной вакцинации обязательно прилагают опись привитых собак с указанием адресов владельцев.
3. Для предупреждения возникновения заболевания животных бешенством и его распространения руководители колхозов, совхозов, собаководческих питомников, охотничьих и других хозяйств, предприятий, учреждений и организаций, а также граждане обязаны:
а) соблюдать установленные в союзных республиках правила содержания собак, кошек, пушных зверей и хищных животных;
б) доставлять принадлежащих им собак и кошек в сроки, устанавливаемые местными советскими органами по представлению главного ветеринарного врача города (района), в ветеринарные лечебно-профилактические учреждения для осмотра, диагностических исследований и предохранительных прививок антирабической вакциной;
в) не допускать собак, кошек, не привитых против бешенства, во дворы, на фермы, в стада, отары, табуны, на охоту;
г) принимать меры к недопущению диких хищников к отарам, стадам, табунам. С этой целью выпасать сельскохозяйственных животных, а также содержать их в ночное время под охраной обслуживающего персонала и вакцинированных против бешенства собак;
д) о каждом случае покуса сельскохозяйственных животных и собак дикими хищниками, собаками, кошками или о подозрении на заболевание животных бешенством немедленно сообщать ветеринарному специалисту, обслуживающему хозяйство или населенный пункт, и принимать необходимые меры к надежной изоляции животных, подозрительных по заболеванию или покусанных бродячими собаками (кошками) и дикими хищниками.
4. В целях своевременного выявления и недопущения распространения заболевания диких животных бешенством органы лесного хозяйства, охраны природы, охотничьего хозяйства и заповедников обязаны:
а) немедленно сообщать работникам ветеринарной службы о наблюдаемых в природных условиях заболеваниях или необычном поведении диких животных (отсутствие страха перед человеком, неспровоцированное нападение на людей или животных);
б) направлять в ветеринарные лаборатории для исследования на бешенство трупы диких хищных животных, обнаруженные в лесах, степях и т.п.;
в) принимать меры к уничтожению волков и шакалов, а также к поддержанию установленных оптимальных размеров популяций других диких хищников;
г) проверять наличие у охотников документа о прививке принадлежащих им собак против бешенства.
Непривитых собак к охоте не допускают.
5. Собаки, кошки и другие животные, покусавшие людей или животных, подлежат немедленной доставке владельцем (организацией, хозяйством) или специальной бригадой по отлову бродячих собак и кошек в ближайшее ветеринарное лечебное учреждение для осмотра и карантинирования под наблюдением специалистов в течение 10 дней.
В отдельных случаях — при наличии огражденного двора или надежно закрывающегося надворного помещения по разрешению ветеринарного лечебного учреждения животное, покусавшее людей или животных, может быть в порядке исключения оставлено под расписку у владельца при условии, что владелец обязуется содержать его на надежной привязи в изолированном помещении в течение 10 дней и представлять для ветеринарного осмотра в сроки, указанные ветеринарным врачом, который осуществляет наблюдение за животным.
Результаты наблюдения за карантинируемыми животными регистрируют в специальном журнале и в письменном виде сообщают медицинскому учреждению, в котором прививают пострадавшего человека.
6. Продажа, покупка, а также перевозка собак в другие города, сельские районы, области (края, республики) любым видом транспорта разрешаются только при наличии ветеринарного свидетельства с отметкой в нем о том, что собака вакцинирована против бешенства не более чем за 12 месяцев и не менее чем за 30 дней до вывоза.
Мероприятия по ликвидации очагов бешенства
7. Диагноз на бешенство ставят на основании комплекса эпизоотологических, клинических, патолого-анатомических данных и, главным образом, на основании лабораторных исследований.
8. Для исследования направляют в ветеринарную лабораторию с нарочным: свежий труп или голову (собаки, кошки, лисицы, песца, овцы, теленка и т.д.), от крупных животных — голову или головной мозг — свежий или консервированный 30-50%-ном растворе глицерина. Труп должен быть тщательно упакован в целлофановый мешок, мозг — в банку с притертой стеклянной или с резиновой пробкой, залитой парафином, или в любой другой водонепроницаемый контейнер.
Для серологических исследований пригоден только неконсервированный мозг.
Вскрытие трупа, извлечение мозга и другие работы с патологическим материалом проводят в условиях стерильности при строгом соблюдении мер личной профилактики: прочно фиксируют голову животного; защищают руки двумя парами перчаток — хирургическими и анатомическими, для защиты глаз надевают очки, а на нос и рот — шестислойную марлевую повязку.
Лабораторные исследования материала на бешенство проводят вне всякой очереди. Результаты исследования лаборатория немедленно сообщает ветеринарному учреждению или ветеринарному специалисту хозяйства, направившему материал, а также главному ветеринарному врачу района (города).
9. Главный ветеринарный врач района (города) о каждом случае появления заболевания животных бешенством и о мерах, принятых по его ликвидации, обязан немедленно сообщить ветеринарному отделу областного (краевого) управления сельского хозяйства, министерства сельского хозяйства автономной республики или главному управлению (управлению) ветеринарии министерства сельского хозяйства союзной республики, не имеющей областного деления, а также городской (районной) санэпидстанции или санэпидотделению местной больницы.
10. Населенный пункт или часть его, где установлен случай заболевания животных бешенством, по представлению главного ветеринарного врача района (города), исполком районного (городского) Совета депутатов трудящихся* специальным решением объявляет в соответствии с Ветеринарным уставом Союза ССР неблагополучным по этой болезни. Неблагополучными могут быть объявлены также пастбища, лесные массивы, урочища и т.п.
В неблагополучном населенном пункте (местности) запрещают проведение выставок, выводок собак, вывоз (вывод) за его пределы собак, кошек, а также заготовку и отгрузку диких животных.
11. Главный ветеринарный врач района (города) разрабатывает план мероприятий по ликвидации болезни и представляет его на рассмотрение и утверждение исполкому районного (городского) Совета депутатов трудящихся*.
В соответствии с планом ветеринарные органы:
а) в неблагополучных по бешенству пунктах (хозяйствах) организуют:
прививки животных против бешенства и умерщвление больных бешенством животных всех видов, а также собак и кошек, подозрительных по заболеванию бешенством, кроме животных, покусавших людей или животных (см. пункт 5);
уничтожение трупов животных. Трупы животных, убитых в связи с заболеванием бешенством или павших от бешенства, а также трупы животных, подозрительных по заболеванию бешенством, подлежат сжиганию или утилизации в соответствии с ветеринарно-санитарными правилами при утилизации, уборке и уничтожении трупов животных и отходов, получаемых при переработке сырых животных продуктов;
б) в случае обнаружения заболевания бешенством диких животных, совместно с органами охраны природы и охотничьего хозяйства принимают в неблагополучной местности меры к снижению численности диких хищных животных всеми доступными средствами (отстрел, отлов, затравка в норах и др.) независимо от сроков охоты, установленных в данной местности;
в) совместно с органами здравоохранения проводят широкую разъяснительную работу (беседы, лекции, выступления в печати, по радио, телевидению) среди населения (опасность заболевания бешенством, меры по его предупреждению и т.п.).
12. В целях более раннего выявления и изоляции больных и подозрительных по заболеванию бешенством животных устанавливают постоянное ветеринарное наблюдение за группой животных (гурт, отара, ферма), из которой выделены больные или подозрительные по заболеванию бешенством животные, а также за животными, покусанными бродячими собаками (кошками) и дикими хищниками. Этих животных подвергают тщательному осмотру не менее трех раз в сутки.
13. Животных, подозреваемых в заражении бешенством, подвергают вынужденным прививкам антирабической вакциной в соответствии с наставлением по ее применению, с обязательной строгой изоляцией привитых животных в течение 60 дней после прививок. Больных и подозрительных по заболеванию бешенством животных лечить или прививать против этой болезни запрещается.
Сельскохозяйственных животных и пушных зверей, подозреваемых в заражении бешенством, но не проявивших клинических признаков заболевания, разрешается независимо от прививок их против бешенства подвергать убою после тщательного клинического осмотра с использованием полученных продуктов на общих основаниях.
14. Молоко клинически здоровых животных неблагополучной по бешенству фермы (гурта, стада, отары, табуна) разрешают независимо от проведенных прививок против бешенства использовать в пищу людям или в корм животным после пастеризации при 80-85°С в течение 30 минут или кипячения в течение 5 минут.
15. Шерсть и животное сырье, полученные от клинически здоровых животных неблагополучной по бешенству группы, вывозят из хозяйства в таре из плотной ткани только на перерабатывающие предприятия или предприятия по его заготовке, хранению и переработке с указанием в ветеринарном свидетельстве о том, что они подлежат дезинфекции в соответствии с наставлением по дезинфекции сырья животного происхождения.
16. Места, где находились животные, больные и подозрительные по заболеванию бешенством, предметы ухода за животными, одежду и другие вещи, загрязненные слюной и выделениями больных бешенством животных, подвергают дезинфекции в соответствии с инструкцией по проведению ветеринарной дезинфекции, дезинвазии, дезинсекции и дератизации.
17. Ограничения, введенные в населенных пунктах, хозяйствах, а также на предприятиях в связи с неблагополучием их по заболеванию бешенством, отменяются решением исполкома районного (городского) Совета депутатов трудящихся по представлению главного ветеринарного врача района (города) через два месяца со дня последнего случая заболевания животных бешенством и выполнения мероприятий, предусмотренных решением рай(гор)исполкома и настоящей инструкцией.
18. За нарушение или уклонение от выполнения мероприятий по борьбе с бешенством, предусмотренных решениями местных Советов депутатов трудящихся и их исполнительных комитетов, виновные привлекаются к ответственности в установленном законом порядке.
______________________________
* Здесь и далее ныне Совета народных депутатов.
Инструкция о мероприятиях по борьбе с бешенством животных (утв. Главным управлением ветеринарии Минсельхоза СССР 14 сентября 1973 г. взамен инструкции от 23 июня 1971 г.)
Текст инструкции опубликован в сборнике «Ветеринарное законодательство». Том III. — М.: Колос, 1981 г.
Взамен настоящей инструкции Департаментом ветеринарии Минсельхозпрода РФ 18 июня 1996 г. N 23 и Госкомсанэпиднадзором РФ 31 мая 1996 г. N 11 утверждены Санитарные правила СП 3.1.096-96. Ветеринарные правила ВП 13.3.1103-96 «Профилактика и борьба с заразными болезнями, общими для человека и животных. Бешенство»
Источник
Беседа-инструктаж «Осторожно, бешеные животные!»
Дата ____________
Бешенство – чрезвычайно опасное вирусное заболевание, которое заканчивается смертью больного. Заражение человека происходит при попадании слюны больного бешенством животного на поврежденную кожу или слизистую оболочку, а также при укусе.
Дикие и домашние животные могут распространять такие болезни, как бешенство. Не подходите к животным с неадекватным поведением: дикие животные могут терять чувство осторожности, подходить к другим животным и людям.
Заражение бешенством от больного животного возможно при следующих обстоятельствах:
— при укусе больного животного, при попадании слюны больного животного на поврежденные участки кожи (царапины, ссадины, раны). При контакте со слюной больного (или подозрительного) животного, следует немедленно обратиться за медицинской помощью, для проведения профилактики бешенства.
Какие животные считаются наиболее опасными с точки зрения распространения бешенства?
Основным источником распространения бешенства в России, да и во всем мире, являются лисы. В последние годы очень вырос удельный вес енотовидной собаки, волка. Встречаются случаи заражения от ежей, белок, барсука, куниц, хорьков и других, нетрадиционных в плане распространения бешенства, животных. 60 лет не было случаев бешенства дикого кабана – недавно зарегистрировали и такой случай. В целом можно сказать, что все теплокровные животные, которые населяют территорию России, потенциально могут быть переносчиками инфекции.
Чего опасаться и избегать в первую очередь, чтобы не подвергать себя риску?
В городах нужно быть аккуратными с безнадзорными животными. Не стоит контактировать с бродячими собаками и кошками – вероятность того, что они инфицированы, достаточно велика. И случаев, когда человек решил покормить бродяжку или спровоцировал собаку, в результате чего получил укусы, очень много.
За городом также нужно проявлять бдительность. Дикие животные очень осторожные. Они, как правило, стараются избегать человека. Поэтому, если на территорию дачного поселка зашла лиса, это опасный знак, говорящий о том, что животное может быть больным. Не нужно ловить зверя или пытаться приласкать его. Напротив, нужно постараться избежать контакта. Ведь укус дикого животного может инфицировать человека, и, если не принять в кратчайшие сроки меры (что может быть затруднительно вдали от города), ситуация может быть необратимой.
Что делать, если факт укуса уже произошел?
Первое, что нужно сделать, – обильно промыть место укуса мыльной водой и незамедлительно ехать в травмпункт, где специалисты окажут помощь.
Любой укус опасен в плане заражения бешенством. Поэтому человек, подвергшийся такому неприятному контакту с животным, должен обратиться к врачу. Конечно, не в каждом случае требуется вакцинация. К примеру, укусить может собака, агрессивную реакцию которой спровоцировали. При этом собака живет в домашних условиях, она прошла вакцинацию, не контактировала с другими животными — в таком случае врач, скорее всего, ограничится антисептической обработкой раны и не станет прибегать к антирабической вакцине. Но если мы имеем дело с укусом дикого или безнадзорного животного, то однозначно необходима вакцинация.
Как действует на организм человека вирус бешенства?
Бешенство – это вирус. Он оседает в головном мозге, в центральной нервной системе, там размножается и очень быстро развивается. Без быстрой госпитализации зараженный человек погибает.
Какие симптомы? Как протекает заболевание?
На первой стадии возникают предвестники: инфицированный человек резко замыкается, впадает в депрессию, охватывается внезапной тревогой или страхом. В месте укуса появляются парестезии, покраснения. Через 2-3 дня проявляются два основных симптома: обильное слюноотделение и гидрофобия, когда человек хочет пить, но при виде воды или просто при журчании у него начинаются мучительные судороги, истерики. Что характерно, это проистекает на фоне ясного сознания. Далее эти приступы начинают учащаться, и человек погибает. В среднем от поражения вирусом до летального исхода проходит 6-8 дней.
К сожалению, в арсенале современной мировой медицины нет средств, которые могли бы спасти человека, находящегося в клинической стадии заболевания. Предвестники – это уже начало заболевания, уже на этой начальной стадии человек обречен и медицина бессильна. Поэтому если человек был в контакте с диким животным, был укушен, то необходимо немедленно обращаться за медицинской помощью и проходить курс антирабических прививок – только тогда есть шанс спасти человека.
Помните!
Инфекция попадает со слюной животного в кровь человека. Если вас укусила собака (или кошка), поступайте следующим образом:
— Не пытайтесь сразу же остановить кровь. Кровотечение может помочь удалить слюну животного из раны.
— При возможности промойте рану чистой водой и смажьте кожу вокруг укуса йодом или одеколоном.
— Расскажите о происшедшем родителям и постарайтесь немедленно обратиться в ближайшую больницу.
— Если вам известен хозяин собаки, сообщите его адрес врачу, чтобы собаку проверили на бешенство.
— Заболевшие бешенством собаки обычно становятся капризными. Им трудно пить воду — они даже боятся к ней подходить. Походка у них неуверенная, лай — хриплый. Они прячутся в темном месте, сторонятся людей, а иногда наоборот — становятся вдруг агрессивными, нападают на других собак и людей…
№ | Список класса | Подпись |
1 | ||
2 | ||
3 | ||
4 | ||
5 | ||
6 | ||
7 | ||
Источник
ІНСТРУКЦІЯ
про заходи щодо боротьби зі сказом тварин
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Сказ — особливо небезпечне вірусне захворювання всіх теплокровних тварин і людини. Характеризується гострим перебігом, ураженням нервової системи і закінчується летально.
Основним джерелом інфекції є хворі на сказ дикі тварини, в основному лисиці. Особливістю сказу природного типу є формування зон стійкого неблагополуччя. Такі зони розміщені, як правило, в місцевостях з підвищеною щільністю поселення лисиць.
Враховуючи природне поширення сказу тварин, заходи по боротьбі з ним здійснюються комплексно органами державної ветеринарної медицини, охорони здоров’я, житлово-комунального і лісового господарства, товариствами мисливців під керівництвом надзвичайних протиепізоотичних комісій та органів державної влади на місцях.
2. ЗАХОДИ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ СКАЗУ
2.1. З метою своєчасного виявлення і недопущення захворювання тварин на сказ органи лісового господарства, охорони природи, мисливського господарства і заповідників зобов’язані:
— систематично обстежувати угіддя, де мешкають дикі тварини, і при виявленні їх трупів або вбитих з підозрілою поведінкою звірів (відсутність боязливості, неспровоковане нападання на людей чи тварин) негайно повідомляти працівників державної служби ветеринарної медицини і надсилати матеріал у ветеринарну лабораторію для дослідження на сказ;
— проводити щорічно в листопаді — січні одночасно на великих територіях заходи щодо підтримання оптимальних розмірів популяції лисиць, у яких перед періодом їх розмноження (березень — квітень) щільність популяції не повинна перевищувати 0,5 — 1 голови на 1000 га угідь;
— проводити боротьбу з бродячими собаками та котами в мисливських угіддях, включаючи зелені зони навколо міст;
— не допускати до полювання невакцинованих проти сказу собак, про що у мисливців повинні бути відповідні документи.
2.2. Власники тварин, керівники господарств незалежно від форм власності та спеціалісти ветеринарної медицини зобов’язані:
— дотримуватись діючих Правил тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах України, затверджених Держжитлокомунгоспом, Міністерством сільського господарства і продовольства та Міністерством охорони здоров’я України 18 червня 1980 року;
— доставляти собак, а в необхідних випадках і котів в строки, встановлені органами державної влади, в установи ветеринарної медицини для клінічного огляду і профілактичного щеплення проти сказу. Всі собаки, а в зонах постійного неблагополуччя за рішенням органів державної ветеринарної медицини і коти, підлягають обов’язковому щепленню проти сказу, як правило, на протязі липня — вересня кожного року. Тварин, не щеплених проти сказу, вакцинують з профілактичною метою незалежно від пори року;
— для охорони тваринницьких ферм, гуртів, отар, табунів використовувати лише вакцинованих проти сказу собак, вживати заходів щодо недопущення диких хижаків в місця розташування свійських тварин;
— про кожний випадок укусу свійських тварин дикими хижаками, бродячими чи здичавілими собаками або котами, а також при підозрі на захворювання тварин сказом негайно повідомляти ветеринарного спеціаліста, який обслуговує господарство, населений пункт та негайно ізолювати таких тварин.
2.3. Собаки, коти та інші тварини, що покусали людей чи тварин, повинні бути негайно доставлені їх власниками (підприємством, установою, організацією та ін.) або особами, які займаються відловом бродячих собак та котів, в найближчу установу державної ветеринарної медицини для огляду та карантинування на протязі 10 днів.
В окремих випадках, при наявності загородженого двору або приміщення, з дозволу установи державної ветеринарної медицини тварина, що покусала людей або інших тварин, може бути залишена під розписку у власника при умові, що він зобов’язується утримувати її на прив’язі або в ізольованому приміщенні на протязі 10 днів і дозволяти спеціалісту ветеринарної медицини здійснювати нагляд за цією твариною.
Результати нагляду за карантинованими тваринами реєструють в спеціальному журналі і по телефону, а потім письмово про них повідомляють медичну установу, в яку звернулися потерпілі від покусу люди.
2.4. Продаж, купівля та вивезення собак, котів, а також диких тварин в інші міста, райони і області дозволяється лише з благополучної місцевості при наявності ветеринарної довідки з відміткою в ній про щеплення проти сказу (для собак і котів) не менше ніж за 30 днів до вивезення. Строк закінчення імунітету у щеплених тварин визначається в залежності від вакцини, що застосовувалась.
3. ЗАХОДИ ЩОДО ЛІКВІДАЦІЇ ВОГНИЩ ЗАХВОРЮВАННЯ ТВАРИН НА СКАЗ
3.1. Діагноз на сказ встановлюють на підставі комплексу епізоотичних, клінічних, патологоанатомічних і лабораторних досліджень.
3.2. Для дослідження у лабораторію ветеринарної медицини фахівець направляє свіжий труп або голову від дрібних тварин, голову або свіжий консервований в 30 — 50 процентному розчині гліцерину головний мозок від великих тварин. Труп тварини повинен бути ретельно запакований в целофановий мішок, мозок — в банку з притертою скляною або гумовою пробкою, залитою парафіном, або в будь-який інший водонепроникливий контейнер.
3.3. Розтин трупу, виймання мозку та інші роботи з патологічним матеріалом проводять в стерильних умовах при суворому дотриманні таких заходів особистої профілактики: міцно фіксують голову тварини, руки захищають двома парами рукавичок — хірургічними і анатомічними, очі — окулярами, ніс і рот 6-ти шаровою марлевою пов’язкою.
3.4. Лабораторні дослідження матеріалу на сказ проводять першочергово. Про результати дослідження негайно повідомляють установу ветеринарної медицини або спеціаліста, який направив матеріал, а також головного лікаря ветеринарної медицини району (міста).
3.5. Головний лікар ветеринарної медицини району, міста, району у місті про встановлене захворювання на сказ і вжиті заходи щодо його ліквідації терміново повідомляє обласне управління державної ветеринарної медицини, а також районну (міську) санепідстанцію або санепідемвідділення місцевої лікарні.
3.6. Головний лікар ветеринарної медицини району, міста, району у місті з участю представників санепідстанції, органів лісового господарства та інших відомств організовує проведення епізоотичного обстеження та розробляє план комплексних заходів щодо ліквідації сказу в неблагополучному пункті і представляє його для розгляду та затвердження районній (міській) державній адміністрації.
Населений пункт або його частина з прилеглими до нього угіддями, пасовище, лісовий чи польовий масив, урочище та ін., де виявлено захворювання на сказ, за поданням головного лікаря ветеринарної медицини району, міста, району у місті рішенням органу місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади оголошують неблагополучним щодо цього захворювання і вводять карантинні обмеження. В рішенні чітко визначаються межі неблагополучної на сказ території, а також загрозлива зона з урахуванням збудника інфекції та місцевих умов.
Вогнищем сказу вважається не тільки місце виявлення джерела збудника інфекції (хворих на сказ тварин), але й навколишня територія, на яку можлива міграція диких тварин.
В неблагополучному пункті тварин щеплюють проти сказу, виявляють хворих та підозрілих на зараження сказом, умертвляють хворих на сказ тварин, а також підозрілих на захворювання. Трупи тварин забитих, загиблих або підозрілих на захворювання спалюють разом із шкірою.
3.7. В неблагополучних пунктах забороняється проведення виставок, виводок собак, вивезення за його межі собак, котів і диких тварин.
В мисливських угіддях, оголошених неблагополучними, а також в загрозливій зоні, забороняється проведення промислового і ліцензійного відстрілу диких тварин, їх відлов і вивіз.
3.8. При виявленні захворювання на сказ серед диких тварин незалежно від строків полювання служба державної ветеринарної медицини разом з органами охорони природи, мисливського і лісового господарства вживають заходів щодо зниження чисельності лисиць та єнотовидних собак і проводять пероральну імунізацію диких м’ясоїдних звірів антирабічною вакциною згідно з настановою по її застосуванню.
3.9. Для своєчасного виявлення та ізоляції хворих і підозрілих в захворюванні на сказ тварин встановлюється постійний ветеринарний нагляд за тваринами неблагополучної ферми, гурту, отари, табуну. Підозрілих на захворювання і покусаних тварин піддають ретельному ветеринарному огляду не менше 2 — 3 раз на добу.
3.10. Тварин, підозрілих на зараження сказом, щеплюють антирабічною вакциною та утримують під наглядом протягом 60 днів.
Хворих та підозрілих на захворювання сказом тварин лікувати або піддавати щепленням проти цієї хвороби забороняється. Свійських тварин і хутрових звірів, підозрілих на зараження сказом без клінічних ознак захворювання, дозволяється незалежно від строку щеплення їх проти сказу піддавати забою з використанням одержаних від них продуктів на загальних підставах.
3.11. Молоко від клінічно здорових тварин неблагополучної щодо сказу ферми, гурту, отари, табуна, незалежно від проведених щеплень проти сказу, може використовуватись в їжу людям або в корм тваринам після пастеризації при температурі 80 — 85° C протягом 30 хвилин або кип’ятіння протягом 5 хвилин.
3.12. Сировину тваринного походження, одержану від клінічно здорових тварин неблагополучної щодо сказу групи, вивозять із господарства в тарі із компактної тканини тільки на переробні підприємства або підприємства по їх заготівлі, зберіганню та переробці з відміткою у ветеринарному свідоцтві про те, що вони підлягають дезинфекції у відповідності з настановою по дезинфекції сировини тваринного походження.
3.13. Місця, де знаходились хворі тварини і підозрілі на захворювання сказом, предмети догляду за ними, одяг та інші речі, забруднені слиною та виділеннями від хворих тварин, підлягають дезинфекції у відповідності з Інструкцією щодо проведення ветеринарної дезинфекції об’єктів тваринництва, затвердженої Головним управлінням ветеринарії Держагропрому СРСР від 25 серпня 1988 року.
3.14. Разом з органами охорони здоров’я проводиться широка роз’яснювальна робота серед населення (бесіди, лекції, виступи в пресі, по радіо і телебаченню) про небезпечність сказу для людей і тварин та заходи щодо профілактики і боротьби з ним.
3.15. Карантинні обмеження по сказу скасовуються рішенням місцевої державної адміністрації району (міста) за поданням головного лікаря ветеринарної медицини району (міста) через 2 місяці з дня останнього випадку захворювання тварин на сказ при умові виконання всіх заходів, передбачених комплексним планом та діючою Інструкцією щодо профілактики та боротьби зі сказом тварин.
4. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ КАРАНТИНУ ТВАРИН ТА ІНШИХ ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНИХ ВИМОГ
4.1. Посадові та інші особи за порушення правил карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог щодо сказу тварин несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Примітка.
Інструкція розроблена авторським колективом:
Гришок Л. П. (Інститут ветеринарної медицини УААН);
Помірком Т. І. (Державний науково-дослідний контрольний інститут ветеринарних препаратів і кормових добавок);
Хоменком В. І. (Білоцерківський СГІ);
Борзяком А. Т., Горжеєвим В. М., Достоєвським П. П. (Головне управління ветеринарної медицини з Держветінспекцією МСГіП України) за участю фахівців обласних управлінь ветеринарної медицини, підприємств ветеринарної медицини.
Інструкція розглянута і схвалена науково-технічною радою Міністерства сільського господарства і продовольства України 27 квітня 1993 року (протокол N 1).
Інструкція погоджена з Міністерствами України:
внутрішніх справ, зв’язку, зовнішніх економічних зв’язків, лісового господарства, оборони, охорони здоров’я, охорони навколишнього природного середовища, праці, сільського господарства і продовольства, фінансів, а також Держжитлокомунгоспом, Держкомземом, Держмиткомом, ДКНТ, Держхарчопромом, Укоопспілкою та Федерацією професійних спілок України.
____________
Источник